Українські жінки – гордість світу

Українська жінка – особливий феномен. Їй нема аналогів у світі. Хоча, не чемно так казати тому, що кожна жінка по - своєму феномен. Але українська, понад усіх виділяється - мила, привітна, скромна, трохи мрійлива. Природна грація, вишуканий смак, витонченість в почуттях – усі ці риси це властиві тільки нашим жінкам.

Хочу пірнути у далеке минуле і згадати наших славетних панянок, наших красунь,якими гордяться українці всього світу. Бо вони стали відомі на весь світ не тільки, дякуючи своїй красі, але завдяки і розуму.

Анна Ярославна – королева Франції!

Українка, що стала королевою Франції і перевернула життя Європи XI століття. До французького двору вона привезла не лише багатий посаг, але й культуру, і навіть грамоту.

Анна Ярославна, знана також як Анна Київська - донька великого князя Київського Ярослава Мудрого і шведської принцеси Інгігерди, племінниця святих Бориса і Гліба народилася в одна тисяча двадцять четвертому році. Її дитячі роки і юність пройшли в Києві. У той час Київ вирував активним громадським і культурним життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписувалися і перекладалися книжки. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.

Анна Ярославівна зростала в державі, що на той час була однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Київської князівна була дуже красива і освічена, знала декілька мов, розумілася на політиці і чудово гарцювала на коні. З часом слава про її красу і розум полинула по всій Європі. До красуні Анни сваталися найсильніші, найкращі і наймогутніші чоловіки світу.

Найбільш наполегливим був король Франції Генріх I. Він двічі сватався і отримував відмову князя, але згодом заслав сватів втретє і коли Анні виповнилося 22 роки офіційна згода на шлюб була надана. Під час вінчання Анна подарувала чоловіку привезене з Києва Євангеліє, писане кирилицею. Всі пізніші королі Франції аж до революції 1793 року приносили клятву на цій святій книзі, навряд чи знаючи, що належала вона самому Ярославу Мудрому.

Про майбутнього чоловіка Анна знала небагато. Вона їхала до Європи сповнена надії. Юна княжна мріяла про затишне місто та красеня короля, якого покохає з першого погляду, але реалії виявилися зовсім не схожими на дівочі мрії. Генріху І, на той час, було вже 40 років і вже понад 20 років він правив Францією.

Майбутньому чоловікові на весілля освічена княжна привезла найцінніший, на її думку, подарунок - книжки, інкрустовані коштовним камінням. Проте, вони йому зовсім не сподобалися. Причина, через яку Генріх І не зрадів книгам, просто шокувала Анну. Король Франції не вмів читати і не знав грамоти. А під шлюбним контрактом замість підпису поставив хрестик.

Анна не могла отямитися від місцевих звичаїв. Порівняно з Києвом тодішній Париж був провінцією. Французи навіть при дворі не мали звички митися, їли руками, а читати вміли лише священики.

Те, як Анну зустріла Франція і її люди, княжна описала в сумних листах до батька: «У яку варварську країну ти мене послав; тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі...Ти казав, що французи - розумний народ, а вони навіть письма не знають. Показала книжку королю. Він поморщився гидливо і каже: "Я не священик, щоб стільки читати! У нас в Європі жоден король читати не вміє"».

«Додому!» - з цією думкою Анна прокидалася майже щодня. Однак жодною своєю дією чи словом цього не показала. З королівською стриманістю та наполегливістю вона навчила читати й писати спершу Генріха, а потім і весь королівський двір. Познайомила французів з лазнею, змусила користуватися столовими приборами.

Анна завойовувала прихильність кожного, з ким би не заговорила. А коли дружина подарувала Генріху трьох синів - а отже й спадкоємця пристолу - визнати княжну з Київської Русі королевою Франції довелося навіть недоброзичливцям. У Франції Анна поширювала традиції Київської Русі, насамперед повагу до освіти, культури і мистецтва. «Анна була донькою Ярослава Мудрого, а він дав їй таку школу виховання в Києві, що можна було позаздрити будь-якій президенській академії на сьогоднішній день».

До повноліття їхнього сина Філіпа Анна стала його опікуном і відразу перебрала на себе державні справи. Вона прославила свою землю далеко за її межами. Вона піднімала синів, керувала країною, але перш за все Анна була земною жінкою, яка любила, страждала, була здатна на сильні почуття та рішучі вчинки.

В Анну до безтями закохується ворог її покійного чоловіка - красень граф Рауль де Валуа.
Граф покидає свою дружиною і хоче одружитися з Ярославною. Анна кохала, але дати початок цим стосункам не могла. Вона б втратила статус королеви й вплив на державні справи країни.

Королева всіляко уникає Рауля де Валуа, але він не відступив. Граф зухвало викрав королеву: перекинув Анну через коня, відвіз до церкви і, погрожуючи священику мечем, наказав їх обвінчати.

«Стосунки Анни і Рауля де Валуа - це наче Ромео і Джульєтта, але не просто на рівні італійських сімей, а на рівні монарших домів Європи. Варто віддати належне - Анна була достатньо сміливою жінкою». Однак законна дружина де Валуа Елеонора не стерпіла такої ганьби, вона написала листа Папі Римському і домоглася, щоб він оголосив шлюб Рауля і Анни недійсним, а самого графа відлучив від церкви. Анна розуміла, конфлікт із католицькою церквою може привести до розпаду країни. Але заради кохання вона піде проти уставів і традицій. «Анна діяла досить нестандартно для тих часів. Адже після смерті чоловіка-короля королева мала піти в монастир, або залишитись біля сина. Однак вона йде за коханням. Це шедевр того часу». Анна знехтувала забороною Папи Римського і переїхала в родовий маєток де Валуа, а повноваження віддала своєму сину Філіпу.

У щасті Анна прожила з Раулем майже 10 років, аж поки чоловік не помер так само раптово, як і Генріх, від серцевого нападу. Відтоді Анна повернулася назавжди до королівських палат і до кінця життя допомагала сину, займаючись просвітництвом та будівництвом церков.

Донька київського князя подарувала французам 10 королів. Саме з її легкої руки почнеться справжній розвиток могутньої європейської держави. Анну Ярославну й досі шанують у Франції як рішучу, наполегливу і безкорисливу правительку, що змінила хід історії.

Цікаво, хоч хтось із сучасних французів усвідомлює, що такі французькі національні риси, як вишуканість, елегантність, потяг до мистецтва і літератури сформувалися завдяки дочці Ярослава Мудрого?

Анна провела велику частину свого життя у Санлісі. У той час Санліс був резиденцією французьких королів. У 1060 році на знак вдячності за народження сина Філіпа королева Анна Київська заснувала абатство Святого Венсана y Cанлісi. Абатство збереглося до сьогоднішнього дня, і зараз у ньому розташовується приватний католицький коледж. При вході в Абатство стоїть перший пам’ятник Анні Ярославні, що був встановлений після Французької революції. Ще один пам’ятник Анні Київській відкрив у 2005 році Президент України Віктор Ющенко. У 2010 її іменем названо школу в Санлісі.

Щороку у травні українська громада Франції разом з представниками французького уряду, України та діаспори святкують дні Анни Ярославни. Церква в Санлісі носить ім’я страстотерпців Бориса і Гліба, рідних дядьків Анни Ярославни. 1000-ліття їх мученицької смерті Україна відзначає цього року.